Ежевика как выращивать

Посадка й догляд за ожиною (коротко)

  • Посадка: в кінці квітня або на початку травня, коли прогріється ґрунт.
  • Освітлення: яскраве сонце.
  • Ґрунт: дреновані, повітропроникні суглинні й супіщані ґрунти зі слабкокислою реакцією.
  • Полив: у період цвітіння та дозрівання ягід – помірний, але достатній. В інший час – у міру необхідності: ожина посухостійка.
  • Обрізування: навесні, улітку й восени.
  • Підживлення: на початку сезону вегетації – азотними добривами, восени – калійно-фосфорними, що не містять хлору. При мульчуванні ділянки гноєм фосфорні добрива вносити не потрібно.
  • Розмноження: насінням і вегетативно: сланка – горизонтальними й верхівковими відсадками, кущова – поділом куща, живцями та прикореневими пагонами. Вегетативне розмноження можна здійснювати впродовж усього сезону.
  • Шкідники: павутинні й волосисті малинні кліщі, брунькові молі, малинні жуки, малинно-суничні довгоносики, горіхотвірки, попелиця, галиці й гусінь вогнівок і склівок.
  • Хвороби: бокальчаста і стовпчаста іржа, антракноз, борошниста роса, ботритіс, пурпурова плямистість, дідімелла, септоріоз.

Детально про вирощування ожини читайте нижче

Посадка ожини

Коли саджати ожину

Вирощування ожини – справа незвична й непроста, але користь ожини для організму людини – переконливий аргумент для садівників-аматорів освоїти агротехніку цієї рідкісної для наших садів ягоди. На відміну від інших розоцвітих культур, найчастіше висаджується ожина навесні, а не восени – в кінці квітня або на початку травня, коли прогріється ґрунт. Знайдіть для неї добре освітлюване сонцем і захищене від вітру місце, оскільки вітер може травмувати листя та ягоди ожини і перешкодити запиленню квіток. Найкраще висаджувати ожину не на рівнинних місцях, а на південних або західних схилах, щоб кущ ожини не постраждав від східного або північного вітру. Добре росте ожина на дренованих, повітропроникних поживних суглинках, непогано почувається і на супіщаних ґрунтах. На карбонатних ґрунтах ожині бракуватиме магнію і заліза. Оптимальний водневий показник для ожини – pH 6. Перед тим, як посадити ожину, слід привести ґрунт на ділянці у відповідність з агротехнічними вимогами культури. Для цього бажано ще з осені звільнити ділянку від бур’янів, шкідників і збудників хвороб. Якщо ви регулярно удобрюєте ґрунт у саду, то спеціально для ожини вносити добрива не потрібно, інакше вона стане бурхливо нарощувати зелень на шкоду плодоношенню. Але якщо ґрунт виснажений культурами, які передували ожині, то при викопуванні ям або борозен під ожину змішайте з верхнім, відкинутим шаром ґрунту органічні та мінеральні добрива з розрахунку 10 кг органіки (гною, компосту або перегною), 15 г суперфосфату, 25 г сірчанокислого калію на один квадратний метр ділянки і засипте цим ґрунтом коріння саджанців ожини при посадці.

Посадка ожини навесні

Якщо ви не знаєте, як виростити ожину і як доглядати за ожиною, то ви звернулися за адресою. Ми постараємося докладно висвітлити цю тему, розуміючи, наскільки складне питання – догляд та вирощування ожини і наскільки важливо для садівника мати в ньому ясність.

Щоб максимально знизити ризик невдачі, посадковий матеріал бажано купувати у відомих розплідниках, і найкраще вибирати однорічні саджанці ожини з добре розвиненою кореневою системою, двома стеблами завтовшки понад 0,5 см у діаметрі і (це головне!) з уже сформованою брунькою на корінні. Глибина і ширина ями для саджанця визначається якістю і віком саджанця, але відстань ділянки ожини від посадок інших культур або будівель має бути не менше одного метра, а краще більше. Розмір інтервалу між кущами залежить від здатності сорту до паросткоутворення і способу вирощування ожини, а їх існує два – стрічковий і кущовий. При кущовому способі в одну яму саджають по два-три саджанці ожини з низьким рівнем пагоноутворення і ями розміщують за схемою 1,8 х 1,8 м. Стрічковий спосіб більше підходить сортам із посиленим паросткоутворенням: саджанці висаджуються в борозну безперервним ланцюжком із відстанню між екземплярами близько метра, а між рядами витримується проміжок 2-2,5 м.

Саджанець опускають в яму або борозну, розправляючи коріння в різні боки, і засипають удобреним ґрунтом так, аби брунька, розташована біля основи стебла, була на два або три сантиметри під землею. Однак ґрунт засипають не до рівня поверхні, а так, щоб залишалася улоговинка або виїмка на кілька сантиметрів нижче рівня ділянки. Робиться це для економії води при поливанні і для скупчення у виїмці снігу, дощової або талої води. Потім ґрунт навколо саджанця ущільнюють і поливають кожен із них трьома-шістьма літрами води, а коли вода вбереться, ямки мульчують торфогнійним компостом або просто гноєм. Після посадки пагони саджанців обрізують на висоті 20 см над поверхнею, а плодові гілочки видаляють зовсім.

Догляд за ожиною

Вирощування ожини в саду

Догляд за садовою ожиною полягає в регулярних поливаннях, розпушуванні ґрунту, прополюванні бур’янів (якщо з якоїсь причини ви не замульчували ділянку), підживленні, а також у проведенні профілактичних або, за необхідності, лікувальних заходів із боротьби з хворобами та шкідниками і, крім усього перерахованого, в обрізуванні і формуванні кущів. Як бачите, посадка ожини і догляд за нею трудомісткі і потребують спеціальних знань, тому поставтеся до наших порад з усією серйозністю.

Догляд за ожиною навесні

в першу чергу вимагає встановлення шпалер, до яких пізніше ви підв’язуватимете шпагатом плодоносні пагони рослини. Міцні стовпи висотою до двох метрів вкопують на початку і в кінці ряду з обох боків кущів, а також між першим і останнім через кожні 10 метрів, між стовпами натягають три ряди оцинкованого дроту: перший ряд – на висоті 50-75 см від ґрунту, другий – на висоті 125 см, третій – на висоті 180 см. До найвищого дроту підв’язують стебла другого року, які плодоноситимуть у поточному році, молоді пагони підв’язувати до дроту не потрібно, варто лише спрямувати їх, а вони самі схопляться за дріт. Направляти пагони потрібно постійно, вони не повинні рости хаотично.

Якщо ви вирощуєте пряморослу ожину, знайте, що в перший рік вона врожаю не дасть, а щоб отримати врожай наступного року, необхідно провести пінцирування основних молодих пагонів, які досягли висоти 100-120 см – їхні верхівки вкорочують на 10 см, а коли почнуть відростати бічні гілки, їх злегка вкорочують, як тільки вони досягнуть 50 см у висоту. В результаті кущ ожини виглядає компактно, але на врожаї це не позначається.

Посаджені в поточному році саджанці ожини поливають регулярно протягом перших півтора місяців, а також у посушливу пору. Плодоносні кущі потребують поливу в період інтенсивного розвитку і дозрівання ягід. Для зволоження ґрунту не можна використовувати колодязну або холодну воду, найкраще набирати дощову або водопровідну воду в бочку або іншу велику посудину і дати їй день-другий відстоятися на сонці.

Для гарного врожаю ожини дуже важливий стан ґрунту на ділянці. Якщо в перші два роки ви можете вирощувати в міжряддях ожинника просапні овочеві або сидеральні (що йдуть на добрива) культури, то в наступні роки проходи утримують під чорним паром. У міру появи бур’янів їх видаляють, а ґрунт у міжряддях розпушують по 5-6 разів за сезон на глибину 10-12 см, навколо самих кущів ґрунт сапають або розпушують вилами на глибину 5-8 см 2-3 рази протягом вегетаційного періоду. Якщо ви замульчуєте ділянку соломою, тирсою, хвоєю або лісовим опалим листям, розпушувати ґрунт і боротися з бур’янами на ділянці з ожиною вам доведеться набагато рідше. Крім того, мульчування ділянки п’ятисантиметровим шаром перепрілого гною або торфокомпосту буде не тільки захистом від бур’янів і запобігає утворенню на поверхні ґрунту кірки, а й стане джерелом збалансованого харчування для ожини.

Ще однією особливістю культивування ожини є необхідність притінення ділянки від сонця в період дозрівання плодів, оскільки сонячні промені можуть «припекти» чорні ягоди ожини, позбавити їх товарного вигляду і знизити їхню якість. Щоб звести до мінімуму шкідливий ефект сонячних променів, треба натягнути вздовж рядів притіняючі сітки.

Підживлення ожини

Строки внесення добрив для ожини такі самі, як і для малини, аґрусу та інших ягідних кущів. Азотні добрива (аміачну селітру або сечовину з розрахунку 20 г на м²) і органіку з високим вмістом азоту (по 4 кг на м²) слід вносити тільки на початку вегетації. Калійні добрива, наприклад, сірчанокислий калій з розрахунку 40 г на м², необхідні ожині щороку, але тільки не ті, які містять хлор. Якщо ви в якості мульчі використовуєте гній, вам не потрібно вносити фосфорні добрива, але якщо ви не використовуєте гній або якусь іншу органіку, фосфати необхідно вносити в ґрунт з розрахунку 50 г на метр квадратний кожні три роки.

Розмноження ожини

Розмножується ожина влітку, взимку і навесні. Сланку ожину розмножують верхівковими і горизонтальними відведеннями, а кущову – поділом куща, прикореневими паростками або живцюванням.

Розмноження верхівковими відведеннями – найпростіший спосіб, котрий полягає в тому, що навесні будь-який плетистий пагін можна пригнути до землі і прикопати його верхівку ґрунтом – верхівка швидко дає коріння, а потім і нові пагони з бруньок, що опинилися під землею. Після цього можна відокремити пагін від материнської рослини.

При способі розмноження горизонтальними відведеннями пригинають до землі і засипають ґрунтом не верхівку, а пагін по всій його довжині. В результаті цього утворюється кілька кущиків і, розрізавши прикопаний пагін між новоствореними кущиками, молоді рослини розділяють і висаджують на постійне місце. Цей спосіб дає кращі результати навесні.

Кущову ожину краще розмножувати кореневими паростками, які щорічно з’являються навколо куща. Придатні для відділення і висадки на постійне місце тільки ті з них, які досягли 10 см у висоту. Відсаджувати паростки найкраще в травні або червні – у них буде достатньо часу прижитися на новому місці до холодів.

Бувають сорти ожини, що не дають паростків, і для розмноження цих сортів застосовується поділ куща. Головне в цьому способі – розділити викопаний кущ таким чином, щоб кожна частина була досить розвинена і могла успішно вкоренитися на новому місці. Частина куща зі старим кореневищем підлягає утилізації.

Розмноження живцями використовують, коли хочуть отримати потомство від цінних сортів ожини. У червні-липні з верхньої третини пагона нарізають живці ожини, що складаються з бруньки, листка і частини стебла. Обробіть нижній зріз живців коренеутворюючим засобом, висадіть у невеликі скляночки із сумішшю торфу та перліту (або вермикуліту, або піску, або подрібненого керамзиту) і помістіть скляночки під плівку, підтримуючи в теплиці 96 %-ий рівень вологості. Приблизно за місяць у живців утворюються корені, і їх можна буде висадити на постійне місце.

Якщо вам цікаво, як розмножити ожину якимись іншими способами, то набагато рідше вдаються до розмноження ожини насінням, повітряними відведеннями, здеревілими живцями, відрізками коренів, але всі ці способи складніші у втіленні і не завжди призводять до успіху.

Ожина восени

Догляд за ожиною восени полягає в підготовці кущів до зимівлі. Насамперед потрібно буде провести обрізування ожини, але докладний опис, як це зробити, ви прочитаєте в спеціальному розділі (нижче). Після обрізування замульчуйте землю навколо коренів сухою тирсою або торфом. Проведіть профілактичне обприскування кущів ожини і ґрунту під ними від хвороб мідним купоросом, а від шкідників – актеліком. Якщо у вашому кліматі морози взимку досягають -10 ºC, ожину доведеться вкривати. Правда, морозостійкі сорти таку температуру зносять нормально, їм небезпечний мороз нижче 20 ºC. Є кілька способів укриття ожини. Можна, наприклад, після обрізування зняти гілки зі шпалер, укласти на землю, засипати кукурудзяним листям, а зверху настелити покривний матеріал – поліетиленову плівку. Укласти на землю пагони прямостоячих сортів ожини і не зламати їх при цьому нелегко, тому рекомендуємо з останнього місяця літа на верхній частині пагонів закріплювати вантаж, який поступово пригне гілки до землі. Ожина не схильна до випрівання під укриттям, тому як утеплювач можна використовувати перегній, сіно, солому або тирсу. Не рекомендується застосування в цій якості опале з плодових дерев листя, оскільки на ньому можуть бути небезпечні для ожини мікроорганізми. Листя ожини, що осипалося восени, теж бажано згребти і спалити.

Обрізування ожини

Коли обрізати ожину

Обрізування ожини – клопітка справа, але проводити її треба регулярно. Обробку кущів ожини секатором проводять і навесні, і влітку, і восени. Ожина ділиться на пряморослу, яку називають ведмежина, і сланку – росяника. Пагони ведмежини досягають у висоту трьох метрів і навіть більше, вона утворює багато пагонів заміщення, як і малина, плодоносить ожина пряморосла на дворічних пагонах. Більша частина сортів росяники кореневої парості не дає, пагони в неї схожі на батоги з великою кількістю плодових гілочок.

Як обрізати ожину

Навесні в ожини ще до пробудження бруньок обрізають сухі та зламані після зимівлі стебла, а також підморожені верхівки пагонів до першої здорової бруньки. Кущі першого року зростання піддають подвійному обрізуванню: для стимуляції росту бічних пагонів у травні на 5-7 см вкорочують верхівки гілок, а в липні обрізають на 7-10 см верхівки тих бічних пагонів, які досягли півметрової довжини, крім того, з них залишають тільки 6-8 найміцніших, а інші підлягають видаленню. У зрілих кущів, крім підмерзлих і зламаних гілок, навесні видаляють усі слабкі пагони, залишивши на кущі тільки 4-10 міцних гілок, бічні відгалуження вкорочують до 20-40 см таким чином, щоб на них залишалося по 8-12 бруньок. Протягом вегетаційного періоду видаляйте кореневі пагони, що з’являються влітку, залишаючи тільки ті, що виросли з весни – саме вони наступного року плодоноситимуть.

Ці весняні пагони восени потрібно підрізати на висоті 1,7-2 м. Крім того, видаліть усі слабкі гілки і, головне, виріжте під корінь всі пагони другого року відразу після того, як вони перестали плодоносити – ягід вони вже не дадуть, тому даремно витрачати на них харчування і сили рослині не потрібно.

Шкідники і хвороби ожини

Захворювання ожини

І хвороби, і шкідники в ожини та малини спільні. Так само, як і малина, ожина в наших садах потерпає від іржі, борошнистої роси, антракнозу, септоріозу або білої плямистості, від дідімели або пурпурової плямистості, ботрітіса або сірої гнилі, а також від нестачі або надлишку в ґрунті мікроелементів і порушення правил агротехніки виду.

Іржа, що вражає ожину, може бути бокальчастою або стовпчастою. Перша з’являється в саду, якщо десь недалеко на березі водойми зростає осока, друга заноситься вітром із зростаючих поблизу кедрів або сосен. І в тому, і в іншому випадку хворіють тільки ослаблені екземпляри рослин. Недуга проявляється на початку літа утворенням на листі ожини помаранчево-коричневих точок, які перетворюються пізніше на подушечки на нижньому боці листка. Якщо розвиток хвороби не зупинити, вона може позбавити вас 60 % врожаю. Для профілактики використовують обробку рослин одновідсотковою бордоською рідиною по листю, яке щойно розпустилося, після збору врожаю проводять ще один сеанс такої обробки – вона допоможе вам уберегти ожинник не лише від іржі, а й від багатьох інших хвороб. Як ліки від іржі захворілі кущі в теплий день (температура повинна бути не нижче 16 ºC) обробляють сірчаними препаратами – розчином колоїдної сірки, наприклад, яку застосовують і проти інших грибкових хвороб, а також проти попелиці та кліщів.

Антракноз може вразити ожину в кінці травня або на початку червня, якщо надовго затягнеться дощова волога погода: на молодих пагонах з’являються овальні фіолетові плями, які, поступово збільшуючись і доходячи до тканин кори, утворюють на ній сірі виразки з пурпуровими краями. На листі теж з’являються плями з червонуватою облямівкою. Взимку вражені пагони гинуть. Як превентивний захід ретельно оглядайте при купівлі посадковий матеріал. Удобрюйте ожину торфогнійним компостом, видаляйте бур’яни на ділянці. Профілактики і лікування антракнозу проводиться тими самими засобами, що й боротьба з іржею.

Септоріоз, або біла плямистість, поширений всюди. Він вражає листя та пагони ожини і виглядає, як блідо-коричневі плями, що згодом світлішають, із темнішою облямівкою. Пурпурова плямистість, або дідімела, губить бруньки ожини, листя сохне й опадає, може всохнути і стебло. Починається хвороба з появи невеликих буро-фіолетових плям на нижній і середній частинах рослини. З перебігом хвороби бруньки чорніють, листя стає ламким, на ньому утворюються некротичні темні плями з жовтою облямівкою.

Ботрітіс, або сіра гниль, теж активніше розвивається на ожині при вологій погоді, вражаючи гниллю ягоди. Щоб уникнути ураження ботрітісом, намагайтеся не вирощувати ожину в тісняві – кущі повинні добре провітрюватися. Ну і, нарешті, головний ворог малини та ожини – борошниста роса, або сферотека, що вкриває плоди, листя і пагони пухким білим нальотом. Боротьбу з усіма цими хворобами ведуть тими самими способами і засобами, що й боротьбу з іржею або антракнозом. А головне, намагайтеся не порушувати агротехнічні правила вирощування ожини, щоб до ослабленої неправильним доглядом рослини не прив’язалась якась хвороба.

Іноді трапляється, що ожина жовтіє. Найпевніше, це ознака нестачі або надлишку мікроелементів. Проаналізуйте кількість і якість внесених вами добрив і знайдіть, у чому полягає ваша помилка.

Шкідники ожини

Комахи, здатні завдати шкоди ожині: кліщі (павутинний і волосистий малинний), малинна брунькова міль, малинно-суничний довгоносик, малиновий жук, горіхотворки, а також попелиця, галиці і гусені метеликів – вогнівок, малинових скляниць. У боротьбі з цими шкідниками гарні результати дає обприскування кущів ожини актеліком або карбофосом, непогано справляється з ними фітоверм і акарін. Якщо ви візьмете собі за правило проводити профілактичну обробку ожини цими препаратами навесні, до розпускання бруньок, і восени, після збору врожаю, то зможете захистити ожину і себе від неприємних сюрпризів – нападу комах, що знищують ваші надії на добрий врожай.

Сорти ожини

Ми вже познайомили вас із відмінностями між пряморослою і сланкою ожиною. Опис сортів ожини не дозволяє дотримуватися суворої класифікації, оскільки сучасні гібриди та сортоформи цієї ягоди, що набуває популярності, іноді поєднують у собі як ознаки прямостоячого виду, умовно званого ведмежиною, так і особливості сланкої ожини, іменованої для зручності росяникою. Отже, найкращі сорти ожини:

  • Агавам – один із найстаріших американських сортів, середньостиглий, вирізняється неймовірною зимостійкістю: його плодові бруньки пошкоджуються тільки при температурі -27 ºC, а коріння і стебла витримують холоди до -40 ºC. Пагони в ожини цього сорту потужні, гранчасті і дуже колючкуваті, ягоди важать близько трьох грамів. Урожайність сягає чотирьох кілограмів з куща. Агавам стійкий до іржі, стеблового раку та антракнозу;
  • Торнфрі – гібридна безколючкова ожина, виведена багато років тому, але досі популярна серед дачників. Цей сорт дозріває рано, вирізняється високою врожайністю, невибагливістю до умов вирощування, досить зимостійкий і поєднує в собі властивості і ведмежини, і росяники;
  • Карака Блек – новий сорт, ультра ранньостиглий, але при цьому плодоносить до самих холодів. Ягоди цього сорту витягнутої форми і важать від 20 до 30 (!) грамів, у них чудові смакові якості, що вирізняються високою цукристістю і соковитістю. Карака Блек – один із найбільш посухостійких сортів ожини, він несприйнятливий до всіх ожинових захворювань, на його гнучких стеблах зовсім небагато колючок. Єдиний недолік сорту – його невисока морозостійкість;
  • Нетчез – рано дозріваючі ягоди цього сорту справді величезні, їхній вишневий смак дивовижний, на стеблах немає колючок. Це один з останніх продуктів американських селекціонерів зі штату Арканзас;
  • Полар – польський зимостійкий сорт, що не потребує зимового укриття. Компактні кущі дають добрий врожай, ягоди великі, смак приємний кисло-солодкий;
  • Валдо – продукт англійських селекціонерів – мініатюрні, компактні кущі, що займають небагато місця і майже не потребують формування. Дає високі врожаї з середини липня, зимостійкий;
  • Лох Тей – теж англійський сорт, невибагливий до умов вирощування. Ягоди дрібні, але дуже смачні. З одного куща можна зібрати кілька відер плодів.

Ремонтантні сорти ожини виведені селекціонерами не так давно, тому ще не дуже вивчені. Плодоносять вони до самих заморозків, перед зимою ви можете зрізати у них усі пагони, а проте наступного літа вони все одно дадуть урожай: ягоди почнуть дозрівати на відрослих з початку весни пагонах. Перший урожай можна збирати вже в червні, а з серпня почнуть визрівати ягоди другого врожаю. Іноді ремонтантна ожина плодоносить практично без перерви. Проблема ремонтантних сортів – їхні гострі шпичаки, проте перманентне цвітіння кущів надзвичайно декоративне – квітки досягають іноді 7-8 см у діаметрі. Із сортів ожини ремонтантної добре зарекомендували себе американські гібриди сортосерії Прайм:

  • Прайм Арк 45 виведено в 2009 році. Кущі досягають двометрової висоти. Прямі міцні пагони усіяні колючками, ягоди подовженої форми, щільні, дуже солодкі. Перші плоди з’являються в червні, вдруге плодоношення починається у серпні і триває до самих морозів;
  • Прайм Ян – прямостоячі шпичакуваті пагони, середнього розміру щільні подовжені солодкі ягоди з ароматом яблук. Найбільш ранній із ремонтантних сортів;
  • Прайм Джим – сорт виведено в 2004 році. Пагони прямі, міцні, шпичакуваті. Ягоди великі, видовженої форми, кисло-солодкого смаку. Дивовижно виглядає квітучий кущ у великих білих квітках і ніжно-рожевих бутонах.

Властивості ожини і протипокази

Ягоди ожини, як і ягоди спорідненої їй малини, є цілим вітамінним комплексом – каротин (провітамін A), вітаміни C, E, P і K. Містять плоди ожини і такі мінеральні речовини, як натрій, кальцій, калій, фосфор, магній, мідь, залізо, хром, молібден, барій, ванадій і нікель. Багаті вони на клітковину, глюкозу і фруктозу, пектини, а також яблучну, винну, саліцилову та лимонну органічні кислоти. Ягоди ожини покращують обмін речовин і зміцнюють імунітет, вони мають жарознижуючу та антиоксидантну дію і є природним замінником аспірину, проте на відміну від нього ожина не тільки абсолютно безпечна, а й цілюще впливає абсолютно на всі внутрішні органи людини. Благотворно діє ожина і на роботу травної системи, тому її часто включають у раціон пацієнтів, які потерпають від захворювань шлунково-кишкового тракту. Корисні властивості ожини з успіхом використовуються при лікуванні і профілактиці сечокам’яної хвороби та цукрового діабету. Сік з ягід і молодого листя ожини ефективний при трахеїті, бронхіті, фарингіті, ангіні, при лихоманці, гінекологічних хворобах, дизентерії та коліті. Зовнішнім застосуванням соку лікують рани, дерматози, трофічні виразки, екземи, захворювання ясен.

Не тільки ягоди, а й інші частини рослини застосовують у медичних цілях. Дивовижні властивості листя ожини, що багаті на дубильні речовини, вітамін C, амінокислоти і мають ранозагоювальну, в’язку, потогінну, протизапальну, кровоочисну і сечогінну дію. Настій листя ожини рекомендують при серцевих захворюваннях і нервових розладах, відвар і чай з них показаний при недокрів’ї і як заспокійливий і загальнозміцнюючий засіб при клімактеричному неврозі. Відвар листя ожини корисний при гастриті, а свіже листя лікує лишаї та застарілі виразки на ногах.

З кореня ожини виготовляють сечогінне при водянці, а настоянку з нього рекомендують вживати при поганому травленні і кровотечах.

Щодо протипоказань, то їх як таких ожина не має, але у деяких людей може бути незносність ожини, що викликає алергічну реакцію. Симптоми такої незносності проявляються нудотою, проносом, блювотою і набряком слизової іноді через кілька хвилин, а іноді і через кілька днів після прийому ожини.

Розділи: Плодово-ягідні рослини, Розові, Ягідні кущі, Рослини на О

Після цієї статті зазвичай читають

Особенности выращивания ежевики

Выбор места и подготовка почвы

Уход за растением включает регулярные поливы, рыхление грунта, прополки, подкормки и проведение профилактических мероприятий.

Ежевику можно посадить на хорошо освещенном участке сада и разместить на проволочной шпалере.

Ежевику можно посадить на хорошо освещенном участке сада и разместить на проволочной шпалере. Неплохим вариантом считается посадка кустарника (лианы) около строения с хорошо прогреваемой стеной и защищенной от ветров. Это может быть не только кирпичная кладка, но и обычная беседка в саду.

Предпочтение отдается влажным плодородным почвам, глубоко дренированным. Можно для высадки использовать суглинки либо песчаные грунты. Лучшими предшественниками ежевики на участке считаются: бобовые, злаковые, полевые.

Почву перед посадкой ежевики нужно очистить от всех сорняков. По мере появления новых сорняков их нужно удалить, а почву между рядами рыхлить примерно 5-6 раз за один сезон. Вокруг кустов грунт желательно слегка взрыхливать на глубину 6-7 см примерно 3 раза за период цветения растения.

Можно для высадки использовать суглинки либо песчаные грунты.

Если провести мульчирование с помощью перепревшего навоза, можно защитить куст от сорняков и предотвратить образование сухой корки вокруг прикорневой зоны. Для этих мульчирования также подходит торфокомпост слоем около 5 см, который станет источником полноценного питания для ежевики. Слой торфа будет надежно удерживать влагу, что позволит сократить проведение полива.

Освещение

Растение считается очень чувствительным к освещению: ему нужны солнечные лучи в больших количествах. Однако в период созревания плодов нужно кустарник притенять, чтобы солнце не прижгло листву и не испортило товарный вид будущих плодов. Если возможности разместить куст в такой зоне участка нет, можно натягивать притеняющие сетки, которые отлично пропускают воздух.

Полив

Молодые саженцы нужно поливать регулярно в течение полутора – двух месяцев. В засушливую погоду полив желательно увеличить.

В период плодоношения полив нужно еще больше усилить.

В период плодоношения полив нужно еще больше усилить. Для полива грунта не рекомендуется использовать воду из колодца, так как она слишком холодная и может навредить кусту. Лучшим способом считается набирание дождевой или водопроводной воды в какую-то большую емкость, и отстаивать в течение двух дней на солнце.

Посадка ежевики

Если перед вами стоит вопрос, как вырастить ежевику на даче, стоит прислушаться к рекомендациям относительно ее посадки. Чтобы снизить вероятность неудачи при посадке, лучше приобретать саженцы в питомниках. Они должны обладать полностью сформированной корневой системой и двумя ветвями толщиной не менее чем полсантиметра.

Чтобы снизить вероятность неудачи при посадке, лучше приобретать саженцы в питомниках.

В отличие от многих розоцветных садовых культур, эту ягоду необходимо высаживать в весенние месяцы, а не осенью. Лучшим периодом считается конец апреля – начало мая.

Важно, чтобы почва к моменту высадки окончательно прогрелась.

Перед посадкой культуры нужно привести почву в соответствие с требованиями агротехники. При выкапывании ям нужно смешать откинутую почву с органическими и минеральными удобрениями и засыпать этим грунтом саженцы ежевики.

Между кустами оставляют в зависимости от вида растения:

  1. При кустовом способе возделывания ежевики в одну лунку ставят по два саженца и размещают на расстоянии 1.8 м друг от друга.
  2. При ленточном способе выращивания, свойственном сортам с блинными побегами, ростки высаживают в длинную лунку непрерывно по цепочке. Расстояние между посадками саженцев должно составлять около метра. Если планируется не один ряд, между ними нудно оставить расстояние около 2 метров.

При выкапывании ям нужно смешать откинутую почву с органическими и минеральными удобрениями и засыпать этим грунтом саженцы ежевики.

Саженец ежевики опускается в яму, корни расправляются и стебель засыпается грунтом, перемешанным с удобрениями, чтобы первая почка оказалась над землей примерно на 2-3 см.

После посадки необходимо установить шпалеры, к которым потом будут подвязываться растения.

Подкормка культуры

Если в саду поселилась ежевика, уход и выращивание растения требует дополнительных манипуляций по подкормке. Ягода нуждается в больших объемах питательных веществ.

Если в саду поселилась ежевика, уход и выращивание растения требует дополнительных манипуляций по подкормке.

Систематические подкормки – залог хорошего урожая и появления нового прироста.

Так как корневая система ягоды находится близко к почве, все процедуры нужно проводить максимально аккуратно. Периодичность внесения удобрений напрямую зависит от типа почвы. Для подкормки необходимы следующие составы:

  1. Органические удобрения с содержанием азота нужно использовать в умеренных количествах, поскольку им свойственно задерживать вызревание плодов и снижать стойкость растения к низким температурам. Хорошо зарекомендовала себя аммиачная селитра.
  2. Калиевые удобрения можно вносить каждый год, но избегать применения хлорсодержащих подкормок во избежание повреждения стебля и листа.
  3. Хорошей заменой фосфорных удобрений считается ежегодное внесение навоза. При отсутствии вбрасывания навоза фосфорные подкормки необходимо проводить каждые три года. Это восполнит недостаток полезных веществ.
  4. На кислых почвах необходимо проводить известкование. Недостаток магния и железа приводит к пожелтению листьев, а в дальнейшем гибели верхушек стеблей.

Органические удобрения с содержанием азота нужно использовать в умеренных количествахКалиевые удобрения можно вносить каждый год Хорошей заменой фосфорных удобрений считается ежегодное внесение навоза На кислых почвах необходимо проводить известкование

Размножение кустарника

Технология выращивания ежевик включает особые виды размножения кустарника. Рассадить ягодную культуру можно в любой сезон кроме осени. Способ размножения зависит от вида растения:

  • стелящиеся сорта рассаживают горизонтальными и верхушечными отводками;
  • кустовые сорта – делением, черенкованием и рассаживанием прикорневых отводков.
  1. Первый способ (горизонтальными отводками) считается одним из самых простых. Достаточно плетистый побег весной прикопать в почву, чтобы он дал корни, а затем и побеги. Когда отводок будет сформирован, его отделяют и высаживают в отведенное для этого место.
  2. При разведении ежевики горизонтальными отводками стебли приклоняются к почве, а потом засыпаются по всей длине. В результате процедуры образуется несколько кустиков, которые разделяются и высаживаются.
  3. Каждый год вокруг куста образуется несколько корневых отпрысков, которые необходимо отделить и высадить отдельно. Но выбирать нужно только растения, которые достигли высоты в 10 см.
  4. Деление куста используется для сортов, не способных давать отростки. Главная задача при таком способе – разделить кустарник таким способом, чтобы все части были полностью развиты и могли укорениться.
  5. Черенкование применяется для особо ценных сортов ягоды. Способ заключается в нарезании черенков из верхней трети стебля. На нем должны быть почки, листья и часть стебля. Черенки обрабатываются корнеобразующим средством и высаживаются в небольшие емкости (стаканчики), в которых подготовлена смесь перлита и торфа. Емкости нужно поместить под пленку и подержать в такой тепличке примерно месяц до образования корней. Влажность при этом должна составлять около 95%. После этого саженцы укореняются в открытом грунте.

Болезни и вредители куста

Как вырастить ежевику, чтобы избежать потери урожая из-за болезней и насекомых? Для этого необходимо обязательно регулярно осматривать кусты и отмечать любые изменения в их состоянии. Если своевременно обнаружить поражение, можно сохранить садовую культуру. Ежевика склонна к заболеваниям, свойственным клубнике и малине. Среди наиболее часто встречающихся следующие поражения:

  1. Антракноз, который поражает кустарник в конце мая или начале лета. Проявляется фиолетовыми пятнами, которые со временем увеличиваются и доходят до коры деревца, образуя язвы серого цвета с бордовой каймой. Такие же пурпурные пятна образуются и на листве. Пораженные побеги могут погибнуть уже ближайшей зимой. Чтобы избежать поражения, нужно удобрять кусты торфом и следить, чтобы сорняки не забивали растение.
  2. Ржавчина, которая проявляется появлением оранжево-коричневых точек, которые приводят к появлению подушечек снизу листа. Если заболевание не лечить, оно может привести к уменьшению урожая больше чем вдвое. В качестве профилактических мер используется обработка бордосской жидкостью. Повторить процедуру можно после сбора ягод. Если же растение уже подверглось заболеванию, можно применять серные препараты.
  3. Септориоз (белая пятнистость) распространяется повсеместно, поражая листья и побеги. Выражается в появлении светло-коричневых пятен, которые со временем бледнеют.
  4. Пурпуровая пятнистость (дидимелла) повреждает почки, а листья опадают. Стебель также может усохнуть. Начинается заболевание появлением буро-фиолетовых пятен.
  5. Ботритис (серая гниль) развивается при влажной погоде. Чтобы избежать такого развития событий, кусты необходимо высаживать так, чтобы они хорошо проветривались.
  6. Мучнистая роса покрывает плоды и само растение рыхлым налетом белого цвета. Бороться ней нужно теми же способами, что и с ржавчиной.

Антракноз Ржавчина Септориоз
Пурпуровая пятнистость Ботритис Мучнистая роса

Главными вредителями ежевики считаются:

  • клещи различных видов (паутинный, малинный и волосистый);
  • малинная почковая моль;
  • долгоносик;
  • малинный жук;
  • гусеницы;
  • орехотворка;
  • тля.

Вредители ежевики

Для борьбы с насекомыми применяют инсектициды. Хорошо зарекомендовали себя Актеллик и Карбофос, которыми опрыскиваются кусты. В качестве профилактики их нужно применять весной до появления первых почек либо осенью после окончания сбора урожая.

Выбор сорта

Чтобы выращивание ежевики садовой было результативным, необходимо подбирать сорта, максимально соответствующие климатическим условиям. В нашей полосе хорошо зарекомендовали себя следующие виды:

  1. Агавам – американский сорт, отличающийся высокой зимостойкостью. Урожайность растения достигает 4 кг с одного куста. Считается, что этот сорт устойчив к некоторым заболеваниям.
  2. Торнфри – гибридный сорт ежевики без шипов. Отличается ранним созреванием и высокой урожайностью. Неприхотлив в уходе и зимостоек. Сочетает в себе признаки вьющегося и прямостоящего видов.
  3. Карака Блэк – один из новых сортов раннеспелой ежевики. Обладает высокими вкусовыми качествами, сахаристостью и сочностью. Недостатком считается не слишком высокая сопротивляемость низким температурам.
  4. Нэтчез – ежевика с вишневым вкусом. Сорт рано созревает и не нуждается в зимнем укрытии.
  5. Полар – еще один морозостойкий сорт, которому не нужно создавать укрытие в морозный период. Кусты компактные и урожайные.
  6. Валдо представляет собой зимостойкие миниатюрные кустарники, не требующие формировки.

Записи созданы 2587

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Начните вводить, то что вы ищите выше и нажмите кнопку Enter для поиска. Нажмите кнопку ESC для отмены.

Вернуться наверх